Чи має пожертва бути з власних коштів людини?
ПавлоБог приймає пожертву з того, що людина реально має, а не вимагає позичених чи чужих коштів. У працях Еллен Вайт цей принцип подано в гармонії з біблійним ученням: дар має бути добровільним, розумним і відповідати можливостям людини.
На запитання, чи існує в працях Еллен Вайт точна фраза «для пожертви потрібні власні кошти», відповідь така: дослівно саме в такому сучасному формулюванні її цитату знайти важко. Проте вона неодноразово навчає, що Бог оцінює пожертву відповідно до того, чим людина володіє і що їй довірено. Біблійний принцип, який вона розвиває, не підтримує практики брати в борг, просити гроші в іншого лише для того, щоб потім назвати їх своєю пожертвою, або створювати собі фінансовий тягар заради зовнішнього враження.
Біблійна основа: «тим, що хто має»
Найчіткіше правило сформулював апостол Павло, коли навчав церкву збирати допомогу для потребуючих. Господь дивиться не на суму, якої людина не має, а на щирість її готовності дати з довірених їй ресурсів.
«Бо коли є охота, то вона приємна тим, що хто має, а не тим, чого хто не має.» 2 Кор 8:12
Цей текст не означає, що християнин має давати лише тоді, коли має надлишок. Але він ясно виключає вимогу приносити те, чого в людини немає. Якщо немає доходу, заощаджень чи іншого особисто довіреного ресурсу, відсутність грошової пожертви не є гріхом. Бог не ставить бідну людину в становище, де вона мусить позичати кошти, аби довести свою духовність.
Що писала Еллен Вайт
Еллен Вайт послідовно підкреслювала принцип пропорційності в пожертвах. У своїх працях про розпорядництво вона наголошує, що Бог не вимагає від людини того, чого вона не має, а бажає вірності в користуванні тим, що було їй довірене. Вона пов’язує жертвування не з показовою сумою, а з визнанням Божого права власності на наше життя, час, здібності та матеріальні блага.
У її настановах також є заклик до бідних не вважати себе повністю виключеними з підтримки Божої справи. Проте це не заклик до боргів. Невелика пожертва бідної людини може бути дорогоцінною перед Богом, якщо вона є добровільною і походить із того, що ця людина справді має. Християнська щедрість не повинна перетворюватися на фінансову безвідповідальність або намагання відповідати чужим очікуванням.
Особливо важливо пам’ятати: якщо одна людина дає іншій гроші з конкретним наміром пожертвувати їх, то пожертву перед Богом приносить насамперед той, хто віддав ці кошти. Той, хто лише передає їх далі, може щиро послужити в цій справі, але не повинен удавати, ніби це його власний матеріальний дар.
Приклад вдови: не позичене, а «яке мала»
Історія бідної вдови часто надихає віруючих на жертовність, але її не можна використовувати як тиск на тих, хто не має коштів. Ісус похвалив її не за необачність і не за те, що вона знайшла чужі гроші. Вона принесла те мале, що належало їй.
«Бо всі клали від лишку свого в дари Богові, а вона з убозтва свого поклала все прожиття своє, яке мала.» Лк 21:4
Вислів «яке мала» узгоджується з принципом 2 Коринтян 8:12. Христос бачить не лише цифру, а й обставини, мотив та самовідданість серця. Однак цей уривок не є наказом для кожного віддавати останнє або брати позику для пожертви. Це опис особливої, добровільної посвяти вдови, яку Господь Сам належно оцінив.
Добровільність, а не примус
Пожертва в біблійному розумінні не є платою за Боже благословення і не купує спасіння. Вона є відповіддю вдячного серця на Божу благодать. Павло наголошує, що рішення має бути особистим і вільним від примусу.
«Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» 2 Кор 9:7
Коли людина бере борг лише для того, щоб зробити внесок, вона може діяти під внутрішнім страхом, соромом або тиском інших. Це суперечить духові добровільності. Борги самі по собі не завжди є гріхом, але не варто створювати їх заради символічного жесту, якщо це шкодить базовим потребам сім’ї чи чесному виконанню вже наявних зобов’язань.
Практичне застосування
Якщо сьогодні ви не маєте власного доходу чи вільних коштів, не потрібно шукати гроші спеціально для того, щоб віддати їх як пожертву від себе. Моліться, служіть людям, підтримуйте церкву своїм часом, працею, увагою та добрим словом. Якщо хтось бажає пожертвувати гроші, нехай зробить це особисто перед Богом.
Коли ж Господь дає вам заробіток або інші ресурси, плануйте пожертви мудро й регулярно, відповідно до ваших можливостей. Вірність не вимірюється однаковою сумою для всіх. Богові приємне серце, яке довіряє Йому та чесно управляє тим, що реально має.