Що таке історико-граматичний метод тлумачення Біблії?
Історико-граматичний метод допомагає читати Біблію так, щоб почути Божу вістку, а не лише власні припущення. Він шукає значення, яке біблійний автор під натхненням Святого Духа передав першим читачам, і лише тоді застосовує незмінну істину тексту до сучасного життя.
Біблія була написана в конкретні часи, різними авторами, для реальних людей і в різних літературних жанрах. Тому відповідальне тлумачення не починається з питання: «Що цей вірш означає для мене?». Спершу варто запитати: «Що Бог сказав через автора його першим слухачам? Яке значення мають слова в їхньому контексті?» Саме такий підхід називають історико-граматичним методом.
Що означає історико-граматичний метод
Назва методу вказує на дві його складові. «Історичний» означає увагу до обставин написання: хто є автором, кому він писав, коли й чому, які звичаї, політичні події, релігійні проблеми та культурні особливості стояли за текстом. Наприклад, послання апостола Павла були звернені до конкретних церков, що переживали поділи, моральні труднощі або вплив хибних учень.
«Граматичний» означає уважне ставлення до мови: значення слів, форми дієслів, структури речень, повторів, сполучників, аргументів автора та літературного жанру. Поезію не можна читати точно так само, як історичну розповідь; притчу не слід читати як юридичний кодекс; апокаліптичне пророцтво не слід читати як звичайний газетний звіт.
Цей метод виходить із переконання, що Бог відкривав Свою істину через людську мову, але не скасовував її нормального значення. Святе Письмо не є набором таємних кодів, які можна наповнювати будь-якими бажаними ідеями.
Чому контекст є вирішальним
Один вірш, вирваний з абзацу або книги, легко починає «говорити» те, чого автор не мав на увазі. Контекст показує, хто говорить, до кого звернено слова, яку проблему розглянуто та до якого висновку веде думка. Найближчий контекст, речення й абзац, потрібно читати разом із ширшим контекстом розділу, книги та всієї Біблії.
Після воскресіння Ісус не запропонував учням довільно шукати приховані значення у старозавітних текстах. Він пояснював Писання, показуючи його цілісне свідчення про Месію.
«І, почавши від Мойсея та від усіх Пророків, Він виясняв їм з усього Писання, що про Нього було.» Лк 24:27
Подібний принцип бачимо у служінні левитів за днів Неемії: народові не просто читали слова Закону, а пояснювали їхній зміст, щоб люди розуміли почуте.
«І читали вони виразно в книзі, у Законі Божому, і вияснювали значення, і розуміли вони читане.» Неєм 8:8
Основні кроки відповідального тлумачення
По-перше, прочитайте уривок кілька разів і простежте його головну думку. Корисно поставити запитання: хто говорить, кому, про що, з якої причини та який висновок робить автор?
По-друге, визначте жанр. У псалмах образ «гори скачуть» не слід сприймати буквально, бо це мова поезії. У притчі важливо зрозуміти головний духовний урок, а не будувати доктрину на кожній другорядній деталі. У пророцтві необхідно враховувати символи, паралелі та пояснення, які сама Біблія дає своїм образам.
По-третє, досліджуйте історичне тло, не дозволяючи йому скасувати ясний біблійний принцип. Знання про храм, шлюбні звичаї, римське право чи життя ранньої церкви часто робить текст зрозумілішим. Однак культурна довідка має служити Слову Божому, а не ставати приводом відкинути незручну для нас істину.
По-четверте, порівнюйте Писання з Писанням. Складні місця варто пояснювати у світлі ясніших, а доктрини не можна засновувати на одному ізольованому вислові. Апостол Павло наголошував, що все Писання має Боже походження та практичну мету для духовного формування віруючого.
«Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова.» 2 Тим 3:16-17
Чого цей метод не дозволяє робити
Історико-граматичний підхід застерігає від двох крайностей. Перша: вкладати в текст сучасні ідеї, яких у ньому немає. Друга: шукати прихований, суб’єктивний або сенсаційний зміст, ігноруючи очевидне значення слів. Особливо небезпечно будувати вчення на випадковій деталі, числі чи символі, не перевіривши його контекстом усієї Біблії.
Апостол Петро попереджав, що пророцтво не походить від приватної людської ініціативи. Тому його не слід пояснювати за власним бажанням або використовувати для підтримки вже готових поглядів.
«Бо пророцтво не було ніколи з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим.» 2 Пет 1:21
У адвентистському розумінні цей метод також важливий для вивчення біблійних пророцтв. Він закликає дозволити Біблії пояснювати власні символи, брати до уваги історичний розвиток пророцтв і не призначати дат чи подій на підставі припущень. Еллен Вайт неодноразово закликала досліджувати Боже Слово особисто, ретельно й у молитві, перевіряючи переконання біблійним свідченням.
Від значення тексту до життя сьогодні
Правильне тлумачення не зупиняється на історичній інформації. Після того як ми зрозуміли первісне значення уривка, потрібно визначити принцип, що залишається актуальним. Наприклад, конкретна порада церкві в Коринті була написана в певній ситуації, але Божі принципи святості, любові, порядку та вірності Христові звернені до Церкви всіх часів.
Практичне застосування просте: перед читанням Біблії помоліться про керівництво Святого Духа; прочитайте цілий уривок, а не лише один вірш; визначте жанр і контекст; порівняйте висновок з іншими біблійними текстами; а тоді запитайте себе, яку істину Бог кличе вас прийняти й виконати сьогодні. Таке смиренне дослідження захищає від помилок і веде не лише до знання, а й до послуху Божому Слову.