Історичний період Філадельфійської церкви?

Історичний період Філадельфійської церкви охоплює час від кінця XVIII століття до осені 1844 року. У пророчому тлумаченні книги Об'явлення цей період позначає еру великого духовного відродження, виникнення всесвітнього місіонерського руху та пробудження живої віри в скоре повернення Ісуса Христа. Сім церков, згаданих в Об'явленні, представляють не лише географічні громади Малої Азії I століття, але й послідовні хронологічні епохи християнської церкви протягом усієї її історії. Філадельфія займає в цій послідовності передостаннє, шосте місце, відображаючи стан Божого народу перед настанням слідчого суду.

Пророчі межі та духовний сенс епохи

Назва «Філадельфія» перекладається з грецької мови як «братерська любов». Це ім'я бездоганно характеризує атмосферу, що панувала серед віруючих у зазначений відрізок історії. Після мертвого формалізму та конфесійних суперечок, притаманних періоду Сардійської церкви, наприкінці XVIII століття розпочалося небачене повернення до Святого Письма. Межі цієї доби зазвичай окреслюють роками 1798–1844, хоча перші проблиски пробудження почалися дещо раніше, у середині XVIII століття, з діяльністю Джона Веслі та розвитком пієтизму.

«І до Ангола Церкви в Філадельфії напиши: Оце каже Святий, Правдивий, що має ключа Давидового, що Він відчиняє, і ніхто не зачинить, та зачиняє, і ніхто не відчинить». Об 3:7

Початковою точкою для Філадельфійського періоду слугує 1798 рік, коли закінчився великий пророчий період 1260 днів або років папського панування, описаний у пророцтвах Даниїла та Івана Богослова. Після ув'язнення папи Пія VI французьким генералом Бертьє зламалася середньовічна релігійна монополія. Світ вступив у «час кінця», коли закриті раніше пророцтва почали розкриватися для дослідників Біблії.

Відчинені двері для глобальної місії

Христос звертається до Філадельфійської громади як Той, Хто відчиняє двері. Історично це проявилося у двох аспектах: місіонерському та святилищному. У першому значенні перед церквою відчинилися двері для благовістя. На початку XIX століття масово створювалися біблійні товариства, почався розквіт закордонних місій, Писання перекладалося сотнями мов світу, стаючи доступним простим людям.

«Знаю діла твої; ось Я відчинив перед тобою двері, яких ніхто не може зачинити; ти маєш трохи сили, і зберіг Моє слово, і не відкинувся Мого Ймення». Об 3:8

Церква того часу мала «мало сили» в людському розумінні: вона не спиралася на державну владу чи багатство, на відміну від панівних церков. Проте вона володіла духовною силою, зберігши Боже Слово непохитним. У цей час у різних куточках планети християни почали незалежно один від одного звертати увагу на пророцтво про 2300 вечорів і ранків, очікуючи очищення святилища.

Адвентний рух і відчинені двері Святого Святих

Кульмінацією філадельфійського періоду став рух другого пробудження, зокрема міллеритський рух у Сполучених Штатах Америки. Тисячі людей об'єдналися навколо звістки про скорий прихід Ісуса Христа. Братерська любов долала традиційні конфесійні бар'єри: баптисти, методисти, пресвітеріанці збиралися разом, забувши розбіжності заради надії на повернення Спасителя.

«Викупляйте час, бо дні лукаві!» Еф 5:16

Еллен Вайт у книзі «Велика боротьба» зазначає, що рух 1844 року супроводжувався найглибшим смиренням, пошуком Бога та правдивим покаянням. Коли ж 22 жовтня 1844 року очікуваного приходу Христа на землю не відбулося, вірні пережили Велике розчарування. Дослідивши Писання глибше, вони зрозуміли друге значення відчинених дверей: Христос як Первосвященик перейшов із першого відділення небесного святилища до Святого Святих, щоб розпочати суд над домом Божим, відкривши віруючим ковчег завіту з Його святим Законом.

Практичне значення для нас сьогодні

Філадельфійський стан серця залишається взірцем для сучасних християн. Після 1844 року історія церкви перейшла у фінальний період, Лаодикійський, який характеризується байдужістю та самозаспокоєнням. Щоб подолати лаодикійську літеплість, віруючим необхідно відродити філадельфійський дух: глибоку любов до Божого Слова, палке очікування Христа та нелицемірну братерську любов. Ми покликані не марнувати час благодаті, а ревно проповідувати вічне Євангеліє кожному жителю землі, пам'ятаючи, що відчинені двері спасіння незабаром зачиняться назавжди.